Зупиняючись на огляді питання переміщених осіб в Україні, складається враження, що вітчизняні чиновники абсолютно не поспішають приймати вчасно необхідні рішення або оглядатися на світовий досвід вирішення проблем тимчасово переміщених осіб. Практично все літо парламент обговорював законопроект, який стосувався статусу переселенців, а згодом законопроект припадав пилом в Адміністрації президента.

За останніми даними, озвученими заступником міністра соціальної політики Віталія Мущиніна, загальна кількість переміщених осіб в Україні становить близько 466 тисяч. Однак на обліку перебуває всього половина з них – 212 тисяч осіб. Офіс представника Управління верховного комісара ООН в справах біженців в Україні Молдові та Білорусі Ноеля Калхуна називає цифру в 224 тисячі 219 переселенців.

Плани українського уряду припинити соціальні виплати на окупованих територіях Донецької та Луганської області з 1 грудня можуть стати фактором для додаткової міграції населення. Однак більшість питань, пов’язаних з інтеграцією переміщених осіб до повноцінного життя, і досі залишаються не вирішеними. Тому нові мігранти можуть стати черговими зайвими людьми, які не можуть ані отримати доступне соціальне житло, ані влаштуватися на роботу.

Спробуємо розглянути грузинський досвід вирішення питань, пов’язаних з тимчасово переміщеними особами: для того, аби зрозуміти, в чому принципово здійснені помилки українським урядом і як ми можемо запозичити позитивний і вивчити негативний досвід.

Згідно даних грузинського Міністерства в справах вимушених переселенців з окупованих територій, розселенню та біженців, в країні зареєстровано 265 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Орієнтовно це 6% від всього населення Грузії, хоча цілий ряд експертів називає цифру до 500 000 переміщених осіб. Основні хвилі переміщених осіб сталися внаслідок примусового виселення населення Абхазії (1992-1993), а також Цхінвальського регіону (1989 – 1992). Остання хвиля примусово переміщених осіб сталася під час російсько-грузинської війни 2008 року і становила 26 тисяч осіб.

У Грузії з 1996 року діє закон «Про внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій Грузії», а також функціонує Міністерство, яке включає в себе два департаменти: з питань вимушених переселенців та міграції, розселення та біженців.

По-перше, в Україні досі не існує урядового органу, який би вивчав ситуацію і планував державні програми щодо переміщених осіб, на відміну від Грузії. Функції такого органу виконують Міністерство надзвичайних ситуацій, Міністерство соціальної політики тощо. Водночас, левова частка програм з допомоги переміщеним особам лежить на волонтерських організаціях, які на відміну від державних органів, не мають жодного доступу ані до державного, ані до місцевих бюджетів. Якщо український уряд прагне бути прагматичним і хоче уникнути соціальних конфліктів та проблем, пов’язаних з організацією побуту та життя переміщених осіб, він мусить визнати необхідність системного підходу до питання.

У Грузії було прийнято спеціальний План дій для створення рівних правових, політичних, соціально-економічних умов для вимушених переселенців та інших громадян Грузії. Звичайно, цей план не дав змоги цілком інтегрувати до суспільства всіх переміщених осіб, однак надав можливість оперативно вирішити цілий ряд питань. Насамперед гостре питання розміщення переміщених осіб. Станом на даний момент близько 45% переміщених осіб у Грузії мешкають в колективних центрах, 55% в житлових приміщеннях, отриманих в індивідуальному порядку. Звичайно, серед цих 55% частина отримала житло, розмістившись в квартирах родичів або знайомих, однак чимала частина мешкає в житлі орендовано або придбаному в межах урядової програми.  

По-друге, в Україні необхідна термінова розробка урядової програми підтримки будівництва індивідуального та колективного житла, яка б передбачала створення житлового фонду для переміщених осіб. Крім вирішення важливого соціального питання забезпечення житлом, ця урядова програма могла би стати і джерелом роботи для вимушених переселенців.

В ТЕМУ:

Донбасс не скоро вернется в Украину: о профессиональной несостоятельности «правительства камикадзе» и деловой предприимчивости бандитов ДНР

Хто хоче подарувати Донбас Путіну?

Нацбанк решил отдать террористам Славянск и Северодонецк (Документы)

Крім того, успіхи Грузії у вирішенні питань переміщених осіб пов’язані не тільки з урядовою активністю, а й чітким співробітництвом з Європейським Союзом, Німецькою організацією співробітництва (GIZ), Агенцією США з міжнародного розвитку (USAID), Програмою розвитку ООН (UNDP), Шведською агенцією міжнародного розвитку (SIDA) та десятками інших міжнародних урядових та неурядових інституцій.   

Однак співробітництво мало на меті роботу з конкретними напрямками, визначеними в Плані дій, тобто мало програмний принцип. Короткий перелік найбільших проектів мав наступний вигляд: відновлення колективних житлових центрів для вимушених переселенців, будівництво індивідуальних котеджів та нових житлових домів, придбання приватних будинків у сільській місцевості, відновлення тимчасових місць перебування, надання грошових компенсацій, юридичні консультації, надання малих грантів для підприємницької діяльності, медичні програми, програма створення робочих місць тощо.

Як бачимо з грузинського досвіду, головним питанням, яке обходить уряд, є не механічне надання тимчасових місць для проживання, а інтеграція переміщених осіб до суспільства.

Відповідно проблема переміщених осіб є цариною державної безпеки України. Зважаючи на ті реалії, які є в Україні, переміщені особи мають проходити централізовану перевірку на предмет участі в терористичних організаціях, одразу після моменту переміщення. На жаль, це вимога суспільної безпеки, яка є на часі.

По-третє, необхідне чітке розуміння, що серед переміщених осіб або тих, кого варто централізовано евакуювати з окупованих територій, є різні категорії громадян, які потребують першочергової уваги та підтримки з боку держави. До них, поза сумнівами, відносяться: люди з особливими потребами, люди похилого віку, особи, які не можуть самостійно пересуватися, самотні матері з дітьми. Робити вигляд, що ці категорії здатні самостійно подбати про себе, може тільки уряд, який прагне фактично та  фізично позбутися частини власних громадян.

Справа не тільки в згаяному часі, коли протягом літніх та осінніх місяців не було створено жодних компактних поселень для переміщених осіб, а й відсутності державної політики щодо переміщених осіб.

Майже два місяці тому 100 діячів української культури звернулися до президента України Петра Порошенка з проханням надати житло в Києві Василю Голобородьку - українському письменнику з Луганська, який був вимушений виїхати з території, окупованої російськими військами та терористичною організацією ЛНР. Станом на даний момент Василь Голобородько, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (а це найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва), вимушений мешкати в будинку відпочинку Спілки письменників України в Ірпені, який аж ніяк не надається до проживання в зимовий період. Президент Петро Порошенко жодним чином не відреагував на прохання надати житло одному з найстарших представників української літератури. На що мусять сподіватися менш визначні громадяни з окупованих територій?

З іншого боку, відсутність позитивних історій про можливість інтеграції до повноцінного життя з боку переміщених осіб в загальнодержавних медіа, а також побутові, соціальні та економічні умови, в яких перебуває ця категорія громадян – це важливий недолік. Адже чим більше переміщені особи будуть переконуватися в нездатності державного апарату вирішити нагальні проблеми, тим більша небезпека того, що вони будуть вимушені повертатися до окупованих територій, де вони стануть не тільки заручниками терористів та окупантів, просто через відсутність житлових умов.

Звичайно, загальний характер ставлення до переміщених осіб, як зайвих елементів суспільства, факти дискримінації за фактом прописки аж ніяк не сприятиме інтеграції переселенців. Однак для того, аби, наприклад, формувати військові підрозділи з числа переміщених осіб чоловічої статі, необхідно надати державні гарантії для безпеки та повноцінного життя їх родин на звільнених територіях або в областях, де не відбувалося АТО.

Станіслав ФЕДОРЧУК, PRO-TEST

Последние 5 статей