Сучасна російсько-українська війна розглядається керівництвом Російської Федерації не тільки як засіб дестабілізації політичної ситуації в Україні, а й чергова спроба спричинити міграцію проросійських та етнічно російських громадян Донбасу та Криму для залюднення територій за Уралом.

Ще в далекому листопаді 2005 року голова Ради Федерації Сергій Миронов, виступаючи під час парламентських слухань, наголошував на необхідності урядової програми з повернення «співвітчизників» з територій пострадянських республік до РФ. Згідно тодішніх переписів у пострадянських республіках лишалося 18 млн. етнічних росіян. З них 8,2 млн. мешкали в Україні, 4,1 млн. - у Казахстані, 1,2 - у Білорусі, близько 1 млн. - в Узбекистані.

Щодо України, то думки російських експертів були невтішними: етнічні росіяни не тільки не мали великого бажання переїзжати до малозаселених територій за Уралом за програмою повернення співвітчизників, а радше навпаки, кількість етнічних росіян, які прагнули переїхати до України, була значно більшою. Більше того, частина етнічних росіян з РФ здійснила переїзд до Білорусі та потенціал міграції саме до цієї країни значно зростає останніми роками.

Для російської політичної верхівки було вкрай важливо продемонструвати можливості прийняття співвітчизників, однак ніякого масового переміщення не відбувалося. Якщо спочатку дані федеральної програми були цілком відкритими, то з другої половини 2000-х можемо знайти лише опосередковані дані. Схоже, що сучасна російсько-українська війна розглядалася її стратегами з російського боку як ще одна спроба підштовхнути проросійськи орієнтованих мешканців Донбасу та етнічних росіян до переїзду в Росію.

На користь цього підходу говорить офіційна позиція РФ, яка полягає в тому, що попри зруйновану інфраструктуру окупованих міст та відсутність засобів для існування для численних категорій населення, вона не буде фінансувати терористичні республіки. Більше того, контрольовані Росією терористи складають перелік підприємств, які планується банально знищити, розпилявши на металобрухт, що унеможливить їх відновлення навіть в довгій перспективі. Тому Російська Федерація усіляко зацікавлена в знищенні української промисловості на Донбасі, крім тих підприємств, чиї власники є агентами Кремля або виконують певні політичні завдання в Україні. Знищення промислового потенціалу, фактична відсутність можливостей для заробітку, зруйнування інфраструктури міст буде штовхати працездатне населення до міграції. Адже вже зрозуміло, що кількість тих, хто готовий іти воювати найманцем до терористичних ДНР та ЛНР вже практично вичерпана. Зараз розглянемо, наскільки така стратегія спрацювала щодо Донбасу.

Починаючи з моменту старту АТО на Донбасі Федеральна міграційна служба РФ нарахувала 820 тисяч громадян України, які перетнули кордон з сусідньою державою. Максимальна кількість біженців була розташована у прикордонній Ростовській області, де міграційна служба нарахувала 50 тисяч біженців. Попри оптимістичні заяви голови адміністрації президента РФ Іванова про максимальне сприяння біженцям, які мають бажання лишитися на території РФ, почався зворотній процес. Тільки 22 вересня, за один день, лише через російські прикордонні пункти у Ростовській області до України повернулося 12 тисяч біженців громадян України (згідно даних офіційного представника ФСБ).

Однак якщо уважно проаналізувати дані Федеральної міграційної служби, то з усього масиву в 820 тисяч осіб (починаючи з 1 квітня 2014 року), які перетнули російський кордон, всього 121 тисяча звернулася офіційно за притулком. Трохи більша кількість – 138 тисяч - попрохала про тимчасовий або постійний вид на проживання чи можливістю скористатися програмою «переселення співвітчизників». Виходить, що більша частина українських біженців у РФ аж ніяк не прагне залишитися в якості робочої сили для Республіки Комі, Магаданської області та інших віддалених територій Росії. Частина з них вже зрозуміла, що саме за їх рахунок буде спроба чергового залюднення Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі, в які не поспішають їхати російські громадяни, попри обіцяні преференції.

Урядова постанова за підписом Дмитра Медведєва від 12 вересня 2014 року року [http://government.ru/media/files/cPAS30a5Q0E.pdf]  рекомендує всім пунктам тимчасового утримання біженців громадян України утримувати їх виключно термін у три доби, необхідних для організації переміщення до іншого суб`єкту Федерації. Ця постанова стосується окупаційних органів РФ в Криму, а також владі Білгородської, Брянської, Воронізької, Курської, Ленінградської, Московської, Ростовської областей, а ще Севастополя, Санкт-Петербургу, Москви. Звичайно, в документі міститься посилання, що органи мусять повідомляти про добровільний характер такого переміщення, але наявність обмеження у три доби для біженців чітко свідчить про примусовий характер.

Питання нових трудових мігрантів для сучасної Росії – це не просто питання кількості робочих рук, а, насамперед, відчайдушна спроба вирішити питання малозаселених територій, якими є 2/3 земель сучасної РФ. Як зазначала частина російських експертів, демографічна ситуація є такою, що в разі, якщо Росія не отримуватиме свіжих сил з числа працездатного населення з пострадянських республік, то головним ризиком стане зростання сепаратистських настроїв на різноманітних територіях, а також посилення відцентрових тенденцій серед керівництва окремих країв та автономних республік.

Станіслав ФЕДОРЧУК, спецiально для PRO-TEST

Последние 5 статей